Квітка щастя, що розквітає на Купала

Коли духмяне українське літо в самому розпалі, з квітчастими вінками і яскравими вогнищами - приходить свято Івана Купала. Це свято молоді, свято сонця, свято землі, води і вогню, свято чаклування на кращу долю, свято духів давнього роду нашого. Свято Івана купала найбільш містичне та найзагадковіше свято в історії українського народу. Його походження окутане багатьма таємничими легендами, а чисельні обряди та традиції пронизані загадковістю та незвіданістю. З нагоди свята Івана Купала, в бібліотеці організована тематична книжкова виставка «Купальська магія: звичаї та традиції», де представлені книжки з народознавства та етнографії. Мета цієї виставки – показати красу і неповторність цього поетичного свята природи і популяризувати купальський обряд з допомогою книг. Знання рідного краю, його історії і культури духовно збагачує людину та виховує повагу до традицій народу.

Оскільки свято Івана Купала вирізняється різноманітними обрядами та ритуалами, які пов'язані з водою, зазвичай місце святкувань обирали близьким водойм. Всім селом збирались на березі річки чи озера та святкували до самого ранку. 

Обов'язковим звичаєм були масові купання, оскільки вважалось, що саме на Івана Купала з річок та озер виходила усіляка нечисть і купатись було безпечно. Крім того, вважалось, що вода на Івана купала набуває цілющої та магічної сили і може зцілювати різноманітні хвороби. 

Головні персонажі свята

Головними персонажами свята є Купало та Марена, які уособлюють боротьбу добра та зла. Згідно зі старослов'янськими віруваннями, кожної зими на світ обрушується богиня Марена, яка заморожує землю, сіє розбрат та насилає хвороби і голод. Марена, або як її ще в народі називали Мара - це зимове божество, яким лякали неслухняних дітей. В східних регіонах України Марену вважали старшою русалкою, з вини якої топилися люди та худоба. Як протилежність Марені, в слов'янських віруваннях, виступає Купало - міфологічний персонаж, якого вважали покровителем шлюбу та продовження роду. 

Власне саме свято починали з виготовлення опудал Купала та Марени. Опудала робили з соломи, гілок верби та очерету. Купала прикрашали квітами, намистом та стрічками, а в опудало Марени вплітали траву і встромляли гілки вишні або чорноклену. Довкола опудал водили хороводи та співали купальські пісні, а вночі наприкінці святкувань Марену спалювали або топили, що символізувало перемогу добра над злом. 

Купальське вогнище

Основна частина купальських обрядів проводилась вночі і тому на місці святкувань розпалювали величезне багаття. Купальське вогнище є одним з головних символів свята. Попередньо, на місці святкувань в землю встромляли височезну жердину, довкола якої складали відпрацьовані речі, непотріб та хмиз. Часто на жердину, яка знаходилась в центрі ватри, прикріпляли опудало Марени, череп коня та колесо. Череп коня та опудало Марени символізували нечисту силу яку знищували в ритуальному багатті, а колесо від воза спалювалось в жертву сонцю, для кращого врожаю та достатку.

Саме багаття розпалювали «живим вогнем», яке добували тертям. Традиційно розпалював купальський вогонь найстарший за віком мешканець села. Купальське багаття розпалювали після заходу сонця і воно мало горіти аж до самого світанку. 

За повір'ям, вогонь мав цілющу силу, довкола нього водили хороводи та співали купальські пісні, а також в Україні та Білорусії традиційними були стрибки через багаття. Великі і малі, тримаючись за руки, стрибали через ритуальний вогонь для захисту від хвороб і злих чар. Вважалось, якщо руки закоханих під час стрибку не розійдуться, то в майбутньому на них чекатиме щасливий шлюб. 

Стрибки через багаття на Івана Купала

Крім Купальського багаття, в деяких регіонах України, в ніч на Івана Купала підпалювали бочки та колеса і з пагорбів зіштовхували їх у воду. Навіть попелу та вугіллю з багаття приписували особливу цілющу силу, залишки з купальського вогнища розносили по грядках, городах та полях для кращого врожаю. Через згарище переганяли худобу, щоб та давала більше молока, а також вугілля несли додому та кидали в піч для достатку та захисту від усього недоброго. 

Купальське деревце

В деяких східних регіонах України існував звичай виготовляти купальське деревце, яке символізувало божество Купалу. Традиційно вирубували молоду вербу, чорноклен або ялинку, а дівчата наряджали деревце квітами, намистом, фруктами та стрічками. Прикрашене деревце приносили за село на місце святкування і довкола нього водили хороводи та співали купальські пісні. 

Традиційно хлопці намагались викрасти деревце або прикраси з нього, а дівчата його захищали. Наприкінці святкувань дівчата разом з хлопцями топили деревце або спалювали його в купальському вогнищі. 

Купальські вінки

Ще одним обов'язковим атрибутом свята Івана Купала є купальський вінок, який роблять з польових трав та квітів. Вважалось, що кожна рослинка, яку вплітали у вінок, надавала йому особливу магічну силу. За звичаєм для виготовлення вінків використовували барвінок, папороть, троянди, мак, базилік, ожину, а також гілочки берези та дуба. 

Після того, як втопили опудало Марени, незаміжні дівчата тікали від хлопців, щоб гадати на судженого. До вінків прикріпляли свічку, запалювали її та пускали вінки на воду. За народним повір'ям, куди попливе вінок — з тієї сторони живе «суджений». Вважалось, якщо вінок добре пливе і свічка не гасне то, то дівчина скоро вийде заміж, а якщо тоне чи крутиться на місці — то ще дівуватиме. 

Збір цілющих трав

На час святкування припадає пік розквіту природи, повсюди буяють трави і тому багато звичаїв на Івана Купала пов'язано з рослинним світом. За повір'ям, будь-яка цілюща трава на Івана Купала ставала значно сильнішою. Для захисту від відьом, русалок, водяників та лісовиків дівчата збирали полин, який протягом року носили на поясі чи встромляли по кутах будинку. За старослов'янським повір'ям в купальську ніч навіть звичайна кропива набувала магічної сили, на Полтавщині перед купанням в річці чи озері її кидали у воду, для захисту від русалок. 

Вважалось, що в Купальську ніч дерева переходять з місця на місце та розмовляють між собою, а також людську мову розуміли звірі, трави та квіти, які цієї ночі наповнювалися особливою, чудодійною силою, але головним героєм рослинного світу в цю ніч стає папороть. 

Цвіт папороті

За старовинним повір'ям, лише один раз в році, в найкоротшу ніч на Івана Купала цвіте папороть. Міфічну квітку дуже важко знайти, оскільки вона цвіте лише коротку мить, а також від людського ока її оберігає всяка нечиста сила. 

Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» Микола Гоголь. Однак, якщо комусь вдасться зірвати цвіт папороті, щасливчик зможе ставати невидимим, розуміти мову тварин та буде бачити де сховані всі скарби, як би глибоко в землі вони не знаходились. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. 

Традиційно дівчата та хлопці, великими компаніями гуляли лісом та шукали таємничу квітку папороті, а на світанку разом повертались додому. 

Хоч поступово народні вірування, пов'язані зі святом, втратили свій первісний сенс, а ворожіння і язичницькі обряди перетворились на народні звичаї, свято Івана Купала й досі відзначається в багатьох Українських містах та селищах.